Сторінка психолога

Валько Марія Василівна – практичний психолог, консультант міської психолого-медико-педагогічної консультації. Практичний психолог вищої кваліфікаційної категорії, психолог-методист. Автор корекційно-розвивальної програми „Попередження агресивної поведінки в дітей шкільного віку” (2010, НМР КОІПОПК), методичної розробки „Робота практичного психолога з попередження агресивної поведінки учнів” (2015, НМР КНЗ КОР „ КОІПОПК)”). Підготувала переможця міської олімпіади з педагогіки та психології (2013), та призера обласного етапу Всеукраїнської олімпіади з педагогіки та психології (2014).
Нагороджена Почесною грамотою Бориспільського міського відділу освіти (2001), Почесною грамотою МОН України (2005), Грамотою Головного управління освіти КОДА (2010). 

 

Батьківські збори для батьків 5-класників у форматі онлайн були проведені 2-4-го лютого за темою “Психолого-педагогічна адаптація п’ятикласників до навчання і виховання у школі ІІ ступеня”, (моніторинг розвитку класних колективів).

ПОРАДИ ПСИХОЛОГА

Підготувала Валько М.В.,
практичний психолог ЗОШ №1

Особливості адаптації п’ятикласників до нових умов навчання та виховання.

Кожна людина в певні періоди свого життя зазнає труднощів у зв’язку із освоєнням нового виду діяльності, переходом до нової ситуації, нових умов життя.

По складності адаптацію п’ятикласників можна прирівняти до
першокласників, які з дитсадка поринули в шкільне життя. Проблема
переходу молодших школярів до середньої школи досить глибока. Вона
полягає у переході дітей до іншої школи, де п’ятикласники – наймолодші
школярі, яким доводиться засвоювати закони нової школи.

Учні 5-х класів зустрілись з багатьма проблемами:

–     різні вчителі, до яких діти ще не пристосувались та й вчителі не
вивчили ще дітей;

–     збільшилась кількість навчальних предметів і уроків;

–     змінився склад класу;

–     відбувається перехід з кабінету в кабінет;

–     чергування по школі.

Учні 5-х класів – це діти молодшого підліткового віку. В цей час
відбувається інтенсивне формування особистості, розпочинається перехід від дитинства до юності у фізичному, психічному і соціальному відношенні.

–     Зростає контроль кори головного мозку над інстинктами та емоціями
(відбувається гальмування) можливість управління своїми емоціями;

–     Зникають попередні дитячі інтереси, з’являються нові;

–     Виникає в деяких учнів прагнення до самостійності й властивих
дорослим форм поведінки;

–     Діти цього віку потребують особливої уваги до себе.

Труднощі в їх вихованні зникають, коли батьки (вчителі) враховують
нові потреби і запити дитини.

Молодший підліток – допитлива, активна, різка, діяльна, галаслива й
емоційна дитина, яка прагне до всього нового й незвичного.

Під впливом складнішого змісту навчання в 5-му класі відбуваються
зміни в навчальній діяльності підлітків. Вони частіше висловлюють сумніви, ставлять запитання, висувають гіпотези, вступають в суперечки, вимагають
додаткових доказів. їх інтелектуальний (розумовий) розвиток значно
випереджає їхній досвід.

Абстрактне мислення (мислення термінами, поняттями) п’ятикласника перебуває у стадії свого становлення, тож учні відчувають труднощі в
абстрагуванні понять. Найкраще засвоюється молодшими підлітками
матеріал, що спирається на вдало підібрані наочні образи.

Пізнавальні інтереси спрямовуються на пізнання явищ природи і
громадянського життя. Вони розвиваються переважно в процесі вивчення навчальних дисциплін. Велике значення у розвитку чи зникненні інтересу до вивчення тієї чи іншої дисципліни мають успіхи, досягнення чи, навпаки,
невдачі дитини у вивченні предмету. Успіхи, пов’язані з позитивними
емоційним станом, підвищують інтерес і невдачі, (особливо часті) значною мірою знижують його. Інтереси п’ятикласника стають більш широкими,
стійкими, проте, підвищена допитливість у цьому віці може призвести і до розсіяності інтересів.

Як ідеал у молодших підлітків виступає образ якоїсь людини, (вчителя,
батьків, товаришів, героїв книг і кінофільмів тощо). Завдання батьків і вчителів звертати увагу на те, щоб ідеали були дійсно ідеалами позитивними.

Шановні батьки! В цей складний для вашої дитини період, ви повинні
бути поруч, в будь-який час готові прийти на допомогу (підтримати,
розрадити, заспокоїти). Ви повинні бути терплячими й уважними. Родина –
це те місце, де дитина повинна відчувати себе затишно і впевнено. Головний
мотив у стосунках в родині – це любов батьків до своїх нащадків. Ось як нерідко виглядає спілкування люблячих батьків з дитиною:

Згадайте як часто ви самі чи ваші знайомі у свої сімейних стосунках
вживали подібні заборонені висловлювання:

–            Я тисячу разів говорив тобі що…

–            Скільки разів треба повторювати…

–            Про що ти тільки думаєш…

–            Невже тобі важко запам’ятати це…

–            Невже тобі незрозуміло, що…

–            Ти такий самий (така сама), як і…

А тепер порівняйте наскільки рідше звучать так звані бажані
висловлювання:

–         Ти в мене найрозумніший.

–          Ти в мене найкраща.

–          Ти мене завжди правильно розумієш.

–          Я нікому так не вірю, як тобі.

Як же може оцінити ставлення до себе дитина, у якої аналітичні
здібності тільки розвиваються і яка звикла вірити тому, що бачить і чує?
Дитина потребує, щоб батьки (і в першу чергу мати) приділяли їй багато
уваги. Вона не можу знайти пояснень їхній нервовості і небажанню
спілкуватися.

Любов – це турбота про майбутнє дитини, бажання допомогти їй
знайти своє місце в житті.

Важливою якістю батьків є чутливість до дитини. Не достатньо бути
постійно з дитиною – потрібно сприймати її як рівнозначного учасника
спілкування.

Будьте уважними і чуйними до дитини. Те що ви вважаєте несуттєвим,
неважливим – для вашої дитини може значити дуже багато. Звичайно, легше
відмахнутися від проблеми, ніж розв’язати її.

Поради батькам щодо виховання дитини та подолання проявів
дезадаптації у п’ятикласників

Критерієм успішної адаптації до нових умов є, насамперед, ступінь
збереження психічного і фізичного здоров’я. Тому важливо, щоб батьки
слідкували за дотриманням режиму дня школяра. Основними елементами
режиму дня є різні види розумової ї фізичної діяльності, відпочинок з
максимальним перебуванням на свіжому повітрі, регулярне харчування,
повноцінний сон та вільний час, що призначений для задоволення
індивідуальних нахилів та інтересів. [7]

Під час виконання домашніх завдань дитиною контролювали дотримання
санітарних вимог.

Важливою якістю батьків є чутливість до дитини. Недостатньо бути
постійно з дитиною, – потрібно сприймати її як рівнозначного учасника
спілкування.

Будьте уважними до дитини, а, також, чуйними та чутливими. Те, що
ви вважаєте несуттєвим, неважливим, для вашої дитини може значити дуже
багато. Звичайно, легше відмахнутися від проблеми, ніж розв’язати її. Щоб установити довірливі стосунки з дитиною та зберегти їх:

  • Не переривайте дитину, не кажіть, що ви все зрозуміли, не відвертайтесь, поки дитина не закінчила розповідати, інакше кажучи, не давайте їй приводу тривожитись через те, що вас мало цікавить те, про що вона каже.
  • Не ставте забагато запитань.
  • Не примушуйте дитину робиш те, до чого вона не ютова.
  • Не примушуйте дитину робити що-небудь, якщо вона втомилась,
    засмучена.
  • Не вигадуйте для дитини багато правил – вона перестане звертати на них увагу.
  • Не виявляйте підвищеного занепокоєння з приводу неочікуваних стрибків у розвитку дитини чи деякого регресу.
  • Не порівнюйте дитину з жодними іншими дітьми.

Поради для батьків

  • Не чекайте, що Ваша дитина буде такою, як Ви, чи такою як Ви хочете.
  • Не чекайте від дитини плати за все, що Ви для неї зробили. Ви дали їй життя, як вона може Вам віддячити? Вона дасть життя іншому, той – третьому, і це незворотний закон подяки.
  • Не зганяйте на дитині свої образи, щоб у старості не їсти гіркий хліб.
    Бо що посієш, те й пожнеш.
  • Не ставтеся до її проблем зверхньо. Життя дане кожному, і, будьте упевнені: дитині важко не менше, ніж Вам, а може й більше, оскільки в неї немає досвіду.
  • Не принижуйте!
  • Не забувайте, що найважливіші зустрічі для кожної людини – це
    зустрічі з дітьми. Звертайте більше уваги на них — ми ніколи не можемо знати, кого ми зустрічаємо в дитині.
  • Не картайте себе, якщо не можете зробити чогось для своєї дитини.
    Картайте – якщо можете, але не робите. Пам’ятайте: для дитини
    зроблено недостатньо, якщо не зроблено всього.
  • Дитина – це не тиран, що заволодіває усім Вашим життям, і не тільки плід плоті і крові. Це та дорогоцінна чаша, яку життя дало Вам на збереження і на розвиток творчого вогню. Це розкріпачена любов матері і батька, в яких буде рости не «наша», «своя» дитина, а душа, дана на збереження.
  • Умійте любити чужу дитину. Ніколи не робіть їй того, чого не хотів би, щоб робили вашій.
  • Любіть свою дитину всякою – не дуже талановитою, невезучою,
    дорослою. Спілкуючись з нею, радій тому, що дитина – це свято, яке поки що з тобою.

Профілактика булінгу в учнівському середовищі

  1. У чому проявляється шкільний булінг?

Звичні явища тепер все частіше називають іноземними термінами. І звичайне цькування сьогодні нерідко називають «булінг» (bullying, від англ. bully — хуліган, задирака). Незалежно від назви мова йде про утиск, пригноблення, дискримінацію, фізичні чи психологічні тортури, агресивне переслідування, свідоме жорстоке ставлення.

Булінг – форма психічного насильства у вигляді травлі, бойкоту, насмішок, дезінформації, псування особистих речей, фізичної розправи тощо. Булінг сексуального характеру виявляється в формах насильства вербального (погрози, жарти, принизливі коментарі щодо сексуальної активності жертви) фізичного (торкання, обійми сексуального характеру, смикання нижньої білизни, сексуальні напади) емоційного приниження (поширення чуток, написання поміток сексуального характеру, вульгарні жести). Психологічний шкільний булінг: насильство, пов’язане з дією на психіку, що завдає психологічну травму шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно заподіюється емоційна невпевненість

«Кібербулінг» (cyberbullying) – форма поведінки, яка полягає у розсиланні повідомлень, фотографій та відео агресивного та образливого характеру з використанням нових інформаційних та комунікаційних технологій.

  1. Як розпізнати булінг від тимчасових непорозумінь, конфліктних ситуацій?

Булінг включає такі головні компоненти:

  • здійснюється регулярно;
  • охоплює великий проміжок часу;
  • задіяні група учнів або весь клас;
  • відбувається у відносинах, учасники яких мають неоднакову владу;
  • це агресивна і негативна поведінка;
  • ця поведінка є навмисною. Якщо діти посварилися, побилися сьогодні, завтра один одному дав відсіч, а пізніше разом грають у футбол, то це не цькування, булінг – це конфлікт.
  1. За якими ознаками можна розпізнати булінг?
  • когось затискають в кутку приміщення ;
  • коли дорослий підходить до групки дітей вони, замовкають, розбігаються, різко змінюють діяльність (можуть обійняти «жертву», начебто все в порядку);
  • один з учнів не обирається іншими (в ізоляції);
  • весь клас сміється над одним і тим же учнем;
  • прізвиська дуже образливі;
  • по обличчю одного з учнів: блідий, червоний (у плямах ), в сльозах, наляканий, ознаки насильства на тілі;
  • молодші школярі бояться зайти в туалет;
  • школярі після уроків не розходяться, когось чекають біля школи.
  1. Що стає мотивацією до булінгу?

Стають заздрість, помста, відчуття неприязні, прагнення відновити справедливість; боротьба за владу; потреба підпорядкування лідерові, нейтралізації суперника, самоствердження тощо аж до задоволення садистських потреб окремих осіб. Булінг розповсюджений в усьому світі й притаманний закритим колективам в школах, дитячих будинках, інтернатах, тюрмах, армії… Це ганебне соціальне явище є відлунням суворих законів тваринного світу: в зграях завжди забивали, знищували, в кращому випадку просто виганяли чужаків, не схожих на інших, фізично слабших, з вадами розвитку. Це було пов’язано з боротьбою за виживання. Йшла природна (вкрай жорстока по суті) селекція – виживали лише життєздатні, стандартні, сильні члени «звірячого колективу». Але ми – люди і не маємо права давати волю своїм звірячим інстинктам. Ми маємо гарантувати право на життя, безпеку і психологічний комфорт нашим дітям – якими б вони не були.

За результатами досліджень, проведених UNISEF у 2017 р., встановлено, що в Україні 67% дітей віком від 11 до 17 років стикалися з проблемою булінгу (цькування) протягом 3 міс, на які припало дослідження. При цьому 24% дітей стали жертвами булінгу, серед яких 48% нікому не розповідали про ці випадки. Це вражаючі цифри, за якими стоять покалічені дитячі долі. Є небезпечним, бо припадає на час дорослішання, формування особистості, засвоєння моральних норм, вироблення стереотипів у стосунках з протилежною статтю.

  1. Які діти найчастіше стають жертвами шкільного булінгу?
  2. Фізичні недоліки: носять окуляри, діти зі зниженим слухом, порушенням опорно-рухового апарату (наприклад ДЦП), тобто ті, що не можуть захистити себе, фізично слабші за своїх однолітків.
  3. Особливості поведінки: замкнуті, сором`язливі, тривожні, імпульсивні, невпевнені в собі, нещасливі і ті, які мають занижену самооцінку.
  4. Особливості зовнішності: руде волосся, ластовиння, клаповухість, криві ноги, особлива форма голови, маса тіла (повні чи худі).

4.Недостатньо розвинені соціальні навички: часто не мають ні одного близького друга, краще спілкуються з дорослими ніж з однолітками.

5.Страх перед школою: неуспішність у навчанні часто формує у дітей негативне ставлення до школи, страх відвідування певних предметів, що сприймається оточуючими як підвищена тривожність, невпевненість, провокуючи агресію.

6.Відсутність досвіду життя в колективі (домашні діти).

7.Хвороби: епілепсія, заікання, енурез, дислалія (порушення мови), дисграфія (порушення письма), дислексія (порушення читання).

8.Низький інтелект і труднощі в навчанні.

  1. Чи можуть учні провокувати проти себе насилля?
  2. Діти із соціально неблагополучних, багатодітних, неповних сімей або родин із нетиповою манерою поведінки та способом життя.
  3. Надмірно опікувані батьками «домашні» діти, що не мають досвіду поводження в колективі, не вміють спілкуватися, вибудовувати стосунки з однолітками.
  4. Емоційно нестійкі, психічно нестабільні, полохливі, тривожні, замкнуті, тихі, сором’язливі, не впевнені в собі діти.
  5. Занадто вразливі діти, що неадекватно реагують на жарти, підколи та нестандартні ситуації.
  6. Улюбленці вчителів та діти, яким легше спілкуватися з дорослими.
  7. Неохайні, погано вдягнені дітлахи, що не дотримуються гігієни, з брудним волоссям, неприємним запахом тощо.
  8. Новенькі в класі або такі, що були довго відсутні (умовно новенькі).

І будь-хто через інтриги та підступність однолітків. Мотивом можуть послужити заздрощі, ревнощі, підозри, помста… У цьому випадку в хід ідуть інтриги, наклеп, плітки, штучне роздмухування незначного епізоду.

  1. Які особливості поведінки дітей, які стали жертвами булінгу?

Діти часто мовчать про свої проблеми: вони можуть в усьому звинувачувати себе, страждати від почуття провини, боятися занадто бурхливої реакції батьків або й погіршення ситуації через їхнє втручання. Остерігаються звинувачень у тому, що вони «ябеди, донощики, стукачі». Тому треба добре знати ознаки, які можуть свідчити про шкільне цькування:

– Синці, садна, подряпини, подраний одяг (має насторожити їхнє регулярне виникнення незалежно від достовірності пояснення дитиною кожного окремого випадку).

– Зіпсовані, поламані чи загублені речі (шкільне приладдя, підручники, гаджети, прикраси, предмети одягу).

– Прохання про додаткові кишенькові гроші, що можуть призначатися вимагачам та шантажистам.

– Часті хвороби, скарги на погане самопочуття, головний біль чи біль у шлунку, проблеми зі сном (безсоння, нічні кошмари).

– Погіршення успішності, втрата інтересу до занять, прогуляні уроки. Відмова ходити до школи під різними приводами.

– Поганий настрій після повернення зі школи, постійна пригніченість, вразливість, тривожність, плаксивість чи, навпаки-дратівливість, агресивність.

– Самотність, відсутність шкільних друзів та приятелів.

– Дивна дорога до школи-довга, незручна чи взагалі манівцями.

– Проблеми з харчуванням: хворобливий апетит чи його відсутність.

– Хворобливі переживання з приводу своєї зовнішності чи інших чинників, які роблять дитину «не такою».

– Втечі з дому, самоушкодження, суїцидальні прояви.

  • прикидаються хворими, щоб уникнути походу до школи;
  • бояться самі йти до школи і зі школи, просять проводити їх на уроки, спізнюються;
  • поведінка і темперамент змінюються;
  • явні симптоми страху, що полягають у порушеннях сну і апетиту, нічному крику, нервовому тику, відлюдькуватості і замкненості;
  • виявлення рваного верхнього одягу або пошкоджених речей;
  • часті прохання дати гроші, злодійство;
  • зниження якості навчання, втрата інтересу до улюблених занять;
  • постійні ссадини, синці та інші травми;
  • мовчазність, небажання йти на розмову;
  • як прояв крайнього ступеню: суїцид.
  1. Як виявити учня, який став жертвою булінгу?
  • Шкільні речі часто бувають розкидані по класу чи сховані.
  • На уроках веде себе боязливо, замкнений, коли відповідає, по класу розповсюджується шум, сміх, коментарі.
  • Під час перерви, в їдальні, тримається осторонь інших, уникає ровесників і старших школярів, намагається бути недалеко від вчителів.
  • Дитину ображають, дражнять, дають образливі прізвиська.
  • Добре контактує з вчителями і погано з ровесниками.
  • Запізнюється на уроки або пізно йде зі школи.
  • Під час групових занять дитину ігнорують або обирають останньою.
  1. Хто найчастіше стає кривдником хлопці чи дівчата?

Кривдники-хлопці частіше застосовують фізичну агресію, а дівчата – дражняться, поширюють чутки, ізолюють, ігнорують.

Хлопці                                                               Дівчата

25%    35%   10%                                       10%   15%   5%

поч.     сер.   стар.                                            поч.    сер.   стар.

  1. Що впливає на агресивну поведінку дітей?
  2. Культ насильства в суспільстві.
  3. Негативний вплив ЗМІ.
  4. 3. Низький рівень виховання.
  5. Гіперопіка.
  6. Байдужість з боку батьків.
  7. Комп`ютерні ігри.

 

  1. Що робити, якщо дитина підтвердила в розмові, що вона жертва булінгу?

Скажіть дитині:

  • Я тобі вірю (це допоможе дитині зрозуміти, що Ви зможете допомогти їй вирішити цю проблему).
  • Мені шкода, що з тобою це сталося (це допоможе дитині зрозуміти, що Ви намагаєтесь зрозуміти її почуття).
  • Це не твоя провина (дайте дитині зрозуміти, що вона не одинока в подібній ситуації: багатьом її одноліткам доводиться спостерігати ріхні варіанти залякування та агресії в той чи інший момент дорослішання).
  • Добре, що ти сказав мені про це (це допоможе дитині зрозуміти, що вона правильно вчинила, звернувшись за допомогою і підтримкою).
  • Я люблю тебе і намагатимусь зробити так, щоб тобі більше не загрожувала небезпека (це допоможе дитині з надією подивитись у майбутнє та відчути захист).
  1. Повідомте класного керівника, шкільного психолога, дирекцію школи. При цьому чітко сформулюйте проблему, називаючи речі своїми іменами: ні в якому разі не кажіть «у моєї дитини погані стосунки з однокласниками», а зовсім інакше – «мою дитину піддають цькуванню і психологічним тортурам»
  2. Адміністрація, спільно з психологічною службою школи приймає рішення про невідкладність реагування на виявлений факт.
  3. Безпосередня робота з жертвами і булерами.
  4. Переведення дитини в інший навчальний заклад.
  5. Чого не варто робити?
  6. Радити дитині самотужки протидіяти цькуванню, не звертати уваги, давати здачі, ображати у відповідь, просто перетерпіти складний період.
  7. Давати дитині зрозуміти, що вона сама «винна» через «неправильну» поведінку, спосіб життя чи ще щось.
  8. Намагатися самотужки «розібратися» з кривдником дитини чи її батьками.
  9. Повністю покладатися на вчителів і адміністрацію школи, не контролюючи ситуації.
  10. Відмовлятися від переведення дитини в інший навчальний заклад, якщо ситуація зайшла занадто далеко.
  11. Як шкільне цькування може в подальшому житті вплинути на долю людини?
  12. Негативний вплив на самооцінку, може спровокувати розвиток комплексів, відчуття себе невдахою, людиною третього сорту.
  13. Спровокувати нервові та психічні розлади, фобії, депресії, нервові хвороби.
  14. Порушення стосунків жертви з рідними, близькими, а також у будь-якому колективі.
  15. Закріпити негативні сценарії в стосунках із представниками протилежної статі, стати на заваді побудови здорової сім’ї, навіть призвести до самотності на все життя.
  16. Сформувати схильність до насилля в дорослому житті. Саме із жертв цькування нерідко виростають сімейні тирани, маніяки.

Карантин – час, який можна провести якісно й корисно

Нині ми знаходимося у самоізоляції через карантин. Майже весь час проводимо вдома, безумовно, позбавлені деяких звичних справ і розваг, дещо обмежені у просторі та виборі занять; перебуваємо в інформаційному потоці, наповненому негативними новинами і прогнозами, пов’язаними з пандемією коронавірусу. Як же використовувати цей час ефективно і щодня залишатись у ресурсному стані?

Безперечно, ми всі різні. У кожного з нас власна картина світу, свої цінності. Ми маємо різні світогляди, темпераменти, різний досвід і способи реагування в складних ситуаціях та різні стратегії подолання цих ситуацій. Усі ці стратегії й способи можуть бути прийнятними, якщо є для Вас результативними і допомагають зберегти внутрішню рівновагу. Відтак, і спосіб «проживання» самоізоляції буде у кожного особистий, індивідуальний.

Проте, психологи мають доволі універсальні поради щодо того, як правильно організувати життя під час карантину, аби зберегти психічне і психологічне здоров’я. Дослухатись або не дослухатись до цих порад – обирати Вам!

Виконуйте рекомендації фахівців щодо збереження здоров’я та профілактики захворювань.

Зверніть увагу на свій стан (і фізичний, і психологічний). Чи Ви «у нормі»? Чи можете поліпшити свій стан? Що саме Ви могли б для цього зробити? Чи потрібна Вам допомога? У разі потреби, чи знаєте до кого звернутись?

Будьте «тут і тепер», у реальному місці, в реальних обставинах. Зосередьтесь, що з Вами відбувається (в тілі, думках)? Проаналізуйте, що посилює тривожний стан, а що – заспокоює.

Запитайте в себе, що Ви могли б змінити, а що ні. Дійте відповідно до ситуації.

Продумайте режим дня, складіть чіткий план власних дій (не забувайте включити в цей план дозвілля!) і дотримуйтесь його. Зберігайте повсякденні звички. Це Вас зорганізує й додасть впевненості.

Їсти і спати краще за звичним графіком. Харчуйтесь регулярно, споживайте здорову їжу. Під час їжі не відволікайтесь. Пийте достатньо води. Стежте за гігієною сну. Висипайтесь!

Знаходьте час для рухової активності.

Дотримуйтесь інформаційної гігієни. Встановіть чіткий інформаційний режим, отримуйте інформацію з надійних офіційних джерел, дозуйте кількість інформації на день, аналізуйте, критично мисліть.

Проаналізуйте власні потреби і визначте, які із них першочергові, а які – другорядні. Подумайте, як можна їх реалізувати. Дбайте про задоволення своїх першочергових потреб і потреб Ваших близьких! Встановіть баланс між «потрібно» та «хочу».

Відкоригуйте домашні обов’язки.

Складіть фінансовий план щодо кризової ситуації. Визначіть, що потрібно купувати насамперед, а що, можливо – пізніше. Лишіть запас на непередбачувані витрати.

Відмовтеся від тотального контролю ситуації. Це викликає нестабільність та невротизує.

Організуйте особистісний простір, поважайте простір інших і не порушуйте (кожному із нас, час від часу, потрібно побути «наодинці з собою»). Виділяйте час для себе. В цей час робіть те, що дарує Вам радість, спокій, задоволення, відновлює Ваші ресурси (хобі, медитація, творчість, догляд за собою тощо).Піклуйтесь про себе.
Підтримуйте інших та звертайтесь за підтримкою.

Пам’ятайте про цінності, що є сенсом Вашого життя. Визначте й усвідомте, що у Вашому житті є вагомим, а що не має важливого значення, і вибудовуйте повсякдення згідно з цими пріоритетами.

Приділяйте увагу своїм емоціям. Намагайтеся не блокувати їх. Важливо розуміти, що з Вами відбувається.

Не тримайте все у собі. Якщо є змога, діліться своїми думками й емоціями з людьми, які здатні Вас підтримати (добре у таких ситуаціях допомагають і техніки виписування).

Не відмовляйтеся від спілкування. Комунікація, соціальні зв’язки – це важлива частина життя.

Шукайте нові можливості: знання, спорт, хобі. «Спіймайте свою хвилю!»

Знайдіть себе! Карантин – нагода саморозвитку, самоактуалізації. Скористайтесь цією нагодою.

Радійте навіть незначним досягненням. Будьте вдячними собі та іншим!

Не намагайтесь докорінно змінити власне життя, живіть у природному для Вас ритмі.

Пам’ятайте про цілющі властивості гумору: гумор і сміх знижують стрес та напругу. Скористайтесь цим. Загалом, позитивне налаштування досить важливе, як під час карантину, так і в будь-який інший час.

Самодопомога під час стресу

Основний зміст самодопомоги під час стресу полягає в необхідності відновлюватися.

Практикуйте дихання для зняття тривоги. Наприклад, так зване «дихання по квадрату»: на рахунок «1,2,3,4» ми вдихаємо повітря; на «1,2,3,4» – затримуємо дихання; на «1,2,3,4» – видихаємо; на «1,2,3,4» – знову затримуємо дихання. Якщо виконувати цю вправу кілька хвилин – хвилювання знижується.

Працюйте! Будь-яка діяльність – ефективний спосіб переключення уваги, боротьби з панікою і тривогою.

Оцініть ситуацію з іншого погляду, знайдіть позитив. Наприклад: необхідність виконувати роботу онлайн – Ви давно планували опанувати інтернет-ресурси, а зараз маєте змогу реалізувати ці плани; багато часу витрачаєте на роботу, проте саме зараз, в умовах карантину, Ви маєте можливість більше знаходитися вдома зі своєю сім’єю тощо. Випишіть 10 позитивних висновків на аркуш паперу!

Створіть список стресорів. Наприклад: «самотність», «велика кількість негативної інформації», «неможливість вийти на вулицю» тощо. Проранжуйте ці стресори від 1 до 10 (за силою впливу) і навпроти одразу запишіть ресурсну активність, яка може Вас підтримати. Це те, що знімає напругу.

Пригадайте позитивний досвід подолання труднощів, складних ситуацій: – Що Вам допомогло? – Які люди були поруч із Вами та допомогли пережити стрес? – Якщо їх зараз уявити поруч, то щоб вони сказали Вам? – Як би вони підтримали Вас?… Це ті ресурси, за допомогою яких Ви здатні впоратись із досить складними ситуаціями. І вони завжди для Вас доступні.

Згадайте або уявіть безпечне місце, в якому почуватиметесь добре, спокійно, затишно й у повній безпеці. Згадайте (або уявіть) всі особливості цього простору, його звуки й запахи, відчуття на шкірі й в тілі.

Сконструюйте у своїй уяві «живий» образ цього ресурсного місця. Можете «відвідувати» це місце упродовж дня і «перебувати» там деякий час у разі потреби.

Сама думка про це безпечне місце нагадуватиме Вам, що ситуація з часом стабілізується. Науково доведено, що застосування активної уяви (коли ми уявляємо або пригадуємо приємні образи) здатне суттєво покращувати наш психологічний стан.

Стреси у нашому житті відбуваються постійно й неочікувано. Але ми здатні впоратися з ними, набуваючи нового досвіду та зміцнюючи віру в себе!

Кожна наша емоція важлива, наші переживання (навіть ті, які нас лякають) – цінні! Це – наш внутрішній навігатор, до якого слід дослухатися.

Ми не можемо змінити світ або інших людей, але ми можемо змінити себе і простір навколо себе: зробити його безпечним, затишним і радісним! Ми впораємось! Будьте здорові, дбайте про себе і своїх близьких!

Поради для педагогів, які допоможуть пережити дні вимушеного карантину

Ми постійно говоримо про те, як розказати дітям про коронавірус та пояснити їм серйозність ситуації, як та чим зайняти дітей під час карантину, як організувати дистанційне навчання… Але чи завжди встигаємо подумати про себе? Погодьтеся, зараз усі ми опинилися у непростій ситуації, яка потребує витримки, душевних сил та розуміння. Карантин виявився довшим, ніж ми очікували, але не варто налаштовуватися на негатив. Що робити та як захистити себе?

  1. Подбати про інформаційну гігієну

Інтернет дає нам дуже багато інформації, але чи завжди вона правдива? Така пекуча тема як коронавірус очікувано стала причиною появи сотень фейків, які активно розлетілися фейсбуком. На жаль, багато хто їм вірить, як результат – люди панікують. А до чого призводить паніка? До пустих полиць у магазині, сварок із рідними та колегами, зайвих нервувань та депресій. 

То ж що робити? Довіряти лише перевіреним джерелам, а ще краще – науковим. Не розповсюджуйте неперевірену інформацію, адже може виявитися, що ви підтримуєте фейки. А це не просто погано, це ще й шкодить вашій репутації як педагога! І ще неодмінно дозуйте інформацію. Не варто цілодобово сидіти у фейсбуці та перечитувати геть усі новини. Офіційної статистики чи коментарів від уповноважених осіб цілком достатньо. До речі, розібратися з новинами та зрозуміти, де ж фейк, а де правда, цілком реально. Передивіться виступ Альони Романюк на нашій інтернет-конференції «Безпека в інтернеті», ви знайдете багато цікавинок:

  1. Працювати

Мабуть, ви чули від знайомих та друзів, що вони вже втомилися від карантину та просто не знають куди себе подіти? І це тільки другий тиждень! Справді, карантин аж ніяк не відпустка, і якщо людина зараз вимушено не працює, то така реакція є цілком нормальною. Тож радіймо дистанційному навчанню! Так, той факт, що вчитель має організувати дистанційну взаємодію з учнями та колегами, навчитися працювати з новими інтернет-ресурсами та займатися самоосвітою є величезним позитивом! Педагоги зайняті, а отже їм ніколи сумувати, піддаватися паніці та впадати у депресію.

  1. Проводити час із родиною

Звісно, їхати до родичів у сусіднє місто не варто. Але ж ми все одно лишаємося зі своєю родиною і з дітьми. Звісно, коли працюєш дистанційно, необхідно організувати час таким чином, щоб встигнути і поспілкуватися, і зробити все, що запланував. Утім, педагогам не звикати до таких ситуацій, чи не так? А ті люди, які щоденно справляються із цілим класом, точно впораються і зі своїми дітьми! Можна, наприклад, створити перелік справ, які має зробити дитина, дібрати кілька цікавих ігор тощо. А вже ввечері вся родина зможе поспілкуватися.

  1. Почати стежити за своїм здоров’ям

Наприклад, правильно харчуватися. Виключте з раціону шкідливі продукти, наприклад, солодке, ковбаси та соуси. Вживайте більше овочів та фруктів, не нехтуйте вітамінними комплексами. Так, вони не врятують від коронавірусу (хоча і такі «новини» траплялися), але однозначно покращать самопочуття та настрій. А коли вчитель у доброму гуморі, то й учні засвоюють знання краще!

А ще почніть займатися спортом. Просто вдома. Навіть звичайна зарядка покращить настрій, а якщо знайти на ютубі відео зі вправами від професійних тренерів – взагалі чудово! Зрештою, зумбою можна займатися і у квартирі. А от недостатня активність під час карантину здатна погіршити наше самопочуття: як фізичне, так і психологічне, а це призведе до зниження імунітету. 

  1. Медитувати або концентруватися на чомусь приємному

Негативу зараз не просто багато, а надзвичайно багато. Тож варто відгороджуватися від нього самому та вчити учнів, особливо це стосується одинадцятикласників, які і так переживали через ЗНО, а теперь ще переживають через ЗНО під час карантину. А вчителі переймаються тим, як у таких умовах встигнути підготувати учнів до зовнішнього незалежного оцінювання. Тож заспокйтеся!

Просто сядьте зручно, заплющіть очі та уявіть щось приємне. Те, що подобається особисто вам. Квіти, струмок, аромат парфумів, ліс, улюблене місце на природі тощо. Дозвольте собі відчути насолоду від споглядання улюблених речей, глибоко вдихніть та з посмішкою йдіть далі! 

І пам’ятайте: карантин завершиться і життя поступово повернеться до нормального ритму. Тож будьмо готові до позитивних новин!

Практичні кроки та поради щодо ефективної організації навчального процесу вдома:

Крок 1. Дотримання режиму дня (чергування інтелектуального навантаження з фізичним).

  • Щоб допомогти дитині адаптуватись до нових умов навчання, необхідно створити оптимальний режим дня, який буде подібним до попереднього
  • Розподіляйте навантаження дитини. Не виконуйте все одразу. Інтелектуальні завдання чергуйте з фізичними хвилинками, руховими іграми.
  • Крок 2. Складання розкладу уроків, занять.
  • Для того, щоб ефективно організувати навчальний процес вдома, потрібно включити навчання в режим дня дитини.
  • Запропонуйте батькам оформити режим дня разом з дитиною у формі плакату (з фотографіями дій, піктограм та інших символів тощо) та прикріпити у кімнаті. Він допоможе дитині з порушеннями розвитку зрозуміти послідовність виконання дій та вивчення різних навчальних предметів.
  • Крок 3. Заздалегідь ознайомте дитину з процесом дистанційного навчання.
  • Поясніть, як буде проходити заняття вдома, що вона буде бачити на комп’ютері, хто буде на зв’язку, кого вона буде бачити та чути, коли увімкнеться відео, для чого поруч будуть батьки і яку допомогу вони будуть надавати, як будуть працювати разом.
  • Психологічно налаштуйте дитину на ефективну спільну роботу та взаємодію.
  • Крок 4. Використовуйте цікаві прийоми поетапного досягнення результату.

      Якщо дитині з особливими освітніми потребами важко впоратися з певним обсягом роботи, запропонуйте їй намалювати на аркуші кола, які відповідають кількості необхідних завдань, і по черзі розфарбовувати чи закреслювати їх. Виконали одне завдання – і закреслили коло.

Корисним є розроблення спеціальної системи заохочення. Це підтримує мотивацію до виконання завдань, діти пишаються своїми виконаними справами.

Крок 5. Організація робочого простору.

Зверніть увагу батьків, що для ефективного навчання необхідно забезпечити дитину її комфортним та зручним робочим місцем, що, організовуючи робоче місце для дитини, необхідно враховувати стан її здоров’я, зорові, рухові, слухові, пізнавальні можливості. Необхідно допомогти дитині (відповідно фізичних можливостей), зберігати правильну поставу при роботі за комп’ютером. Монітор комп’ютера має бути навпроти очей. Також слід забезпечити вимоги до освітлення робочого місця, повітряного середовища в приміщенні, ознайомити та дотримуватись правил техніки безпеки.

  • Бажано усунути фактори, що можуть відволікати дитину. Середовище, що не відволікає увагу, дозволить школярам навчатися ефективно та допоможе почуватися більш спокійно.

Крок 6. Організація навчання.

  • Чергуйте онлайн-навчання з іншими видами навчальної діяльності: читання книг, створення проектів, спостереження, експериментування, розвиваючі ігри, малювання, ліплення, конструювання тощо.
  • Навчальний матеріал вивчайте невеликими змістовими блоками, відповідно можливостей дитини, що сприятиме кращому запам’ятовуванню та відтворенню інформації.
  • Слід пам’ятати, що знання краще засвоюються в ігровій формі. Всі уміння та навички закріплюються за принципом «від простого до складного» (якщо дитина вільно виконує завдання, або навичка вже сформована і доведена до автоматизму, тоді ускладнюємо завдання або формуємо нову навичку).

Крок 7. Усунення бар’єрів та труднощів у навчанні.

Якщо дитина зустрічається з психологічними труднощами роботи з новою формою викладу матеріалу, технічними труднощами при роботі з обладнанням, допоможіть їй справитися з цим, надайте їй психологічну підтримку та допомогу

Крок 8. Підтримуйте інтерес до навчання.

  • Мотивуйте дитину до успіху.
  • Мотивація може бути різною – зовнішньою (заохочення, як-то дозвіл погратися на комп’ютері, купити іграшку тощо) та внутрішньою – власне пізнавальний інтерес дитини (який підвищується від підтримання допитливості дитини, похвали за її досягнення тощо).
  • Пам’ятайте: ваші заохочення та підтримка показують дитині, що Ви пишаєтесь її роботою і її зусилля не залишаються непоміченими. Хваліть дітей за виконану роботу, за конкретну дію.
  • Підтримувати інтерес дитини і мотивацію до вивчення і пізнання нового – це головна вимога для успішного освоєння інформаційно-комунікаційними технологіями та роботи в дистанційному режимі, для отримання якісної освіти дитини з особливими освітніми потребами.

Крок 9. Пам’ятайте про дотримання здоров’язбережувального режиму під час дистанційного навчання.

Враховуйте ризики, які виникають при роботі на комп’ютері:

  • – Гіподинамія
  • – Порушення зору
  • – Навантаження на руки
  • – Навантаження на шию
  • – Вплив на центральну нервову систему
  • робіть паузи під час навчання, перерви після кожного відео-уроку чи заняття,
  • виконуйте рекомендовані фахівцями вправи для очей,
  • дихальну гімнастику,
  • фізкультхвилинки у процесі роботи з комп’ютером.
  • проводьте гімнастику для зняття стомленості.

Крок 10. Позитивне оцінювання діяльності.

  • Прагнення дитини до виконання завдань повинно оцінюватись позитивно та підкріплюватись словами дорослого.
  • Це впливає на підвищення самооцінки дитини, її віри у отримання позитивного кінцевого результату, ставлення до виконаної роботи з різних видів діяльності.
  • Пам’ятайте, що оцінювати потрібно не дитину, а діяльність, яку вона здійснює або намагається здійснити при вашій допомозі.

 

Години психолога

“Торгівля людьми – проблема сьогодення”, для учнів 8-9-х класів

дивитися далі

Що робити, якщо дитина постраждала від насильства

Одним із батьківських бажань – щоб їхня дитина не стикалася з насильством і жорстокістю щодо себе. Випускаючи дитину в «великий світ», ми думаємо про те, як навчити її діяти в ситуаціях, коли хтось поводиться стосовно неї жорстоко, грубо, принизливо. Але що ж робити, якщо вона все-таки зазнала насильства щодо себе?

Якщо дитина пережила насильство, це іспит не тільки для неї, але і для того, кому вона про це розповідає. Вас можуть охоплювати різні почуття – розгубленість, шок, недовіра, гнів, жалість, почуття провини і звинувачення, відраза, безсилля.

Усе це природні почуття, нормальна реакція на біль, що ви переживаєте. І ви повинні навчитися приймати і справлятися з ними, щоб дати необхідну підтримку дитині.

Як батьки можуть допомогти самим собі справитися з почуттями:

– важливо, щоб ви самі могли поговорити з кимось про свої власні почуття і поділитися ними, самі одержати підтримку, щоб бути опорою дитині в такій ситуації;

– ви можете уявити собі інші важкі ситуації, з якими ви добре впоралися, і перенести цей досвід, навички;

– ви можете звернутися по допомогу до професіонала (психолога, соціального працівника).

Пам´ятайте, що батьки краще знають свою дитину у період кризи. Тому, при наявності належної опіки і керівництва, ви можете бути основною опорою дитині в цій ситуації.

Діти розповідають про насильство, коли:

  • спілкуються з кимось, хто вже знає;
  • спілкуються з тим, кому вірять і хто, на їхню думку, не стане їх засуджувати чи загрожувати їм;
  • розуміють, що продовження буде для них нестерпним;
  • їм нанесено фізичну шкоду;
  • вірять, що їх навчать, як запобігти подібних інцидентів;
  • хочуть захистити іншу дитину;
  • їм загрожує вагітність, якщо мова йде про сексуальне насильство;
  • спілкуються з тим, хто може їх захистити.

Щоб допомогти дитині відчути вашу підтримку важливо:

  • Допомогти дитині виразити негативні почуття;
  • захистити її, в міру можливості, від повторного насильства;
  • забезпечити їй захист від глузувань, осуду, ганьби;
  • допомогти їй відновитися.

Коли дитина розповідає про те, що трапилося, вислухайте її і допомагайте їй виражати свої почуття.

Через те, що в дитини знижується самооцінка і повага до себе після перенесених переживань, вона повинна мати можливість «очиститися» від цих переживань уважною і співчуваючою людиною.

Поставтеся до дитини серйозно. Не варто переконувати дитину не думати про те, що трапилося, чи забути про це. Зволікання розмовою буде інтерпретуватися дитиною як замовчування. І дитина може вирішити, що вона «погана», якщо батьки не хочуть говорити про проблему, і залишитися зі своїми переживаннями наодинці.

Не намагайтеся применшити відчуття та події. Зауваження типу;»Тобі повезло, що вони взяли тільки це», «Дрібниці, у житті ще й не таке трапляється» навряд чи допоможуть впоратися із ситуацією.

Терпляче відповідайте на питання і розвіюйте тривоги дитини. Спробуйте зберігати спокій – це заспокоїть і підтримає дитину.

Ознаки поведінки дитини, що можуть свідчити, що дитина зазнала насильства:

  • зміна звичок у їжі (поганий або навпаки надмірний апетит),

порушення сну (неспокійний сон, кошмари, безсоння);

  • пригнічений настрій, часті сльози. Примхливість, сильні перепади в настрої;
  • підвищена тривожність, нервозність, збудливість;
  • підвищена агресивність, дратівливість;
  • несподівана любов до батьків;
  • несподівані зміни в почуттях, що стосуються конкретної людини чи місця;
  • уникання спілкування, відчуженість;
  • пасивність;
  • різке погіршення у навчанні;
  • зникнення, втечі з дому;
  • спроби чи погрози самогубства, самоушкоджуюча поведінка;
  • незріла, занадто дитяча поведінка( наприклад, коли підліток залишає на ніч увімкнене світло);
  • недоречні прояви прихильності, догідливість.

Якщо дитина розповіла вам про насильство, важливо, щоб своєю реакцією і словами ви донесли до неї наступні посилання:

– Я тобі вірю.

– Мені дуже шкода, що з тобою це трапилося.

– Це не твоя провина.

– Я рада, що ти мені це розповів.

– Я постараюся зробити так, щоб ти почувався у безпеці.

– Ти не одна. Це трапляється і з іншими дітьми.

– Я тебе люблю і підтримую.

– Я поруч з тобою.

“Психологічна готовність та проблеми проходження адаптаційного періоду учнями 1-х класів”, це тема з якою виступила шкільний психолог Валько М.В. перед батьками першокласників.

Дружимо з годинником. Необхідно поставити в кімнаті дитини годинник, навчивши його по ньому розбиратися в часі. Це стане в нагоді в школі, наприклад, щоб знати, скільки хвилин є на виконання завдання. Також важливо, щоб дитина вміла укладатися в терміни. Для цього слід скласти графік її звичайного дня і повісити на видному місці. А коли дитина буде, наприклад, малювати, грати або їсти, можна звернути її увагу на те, скільки їй ще залишилося часу на цю дію за розкладом.

Вчимося порядку. Нехай у дитини з’являться всілякі папки, коробочки, файлики, і він навчиться складати туди свої малюнки, фломастери та інші дрібниці. Розвивати цю навичку потрібно заздалегідь. До речі, можна розвісити по кімнаті невеликі записочки, наприклад, “акуратно повісь речі на стілець” – це буде сигналом до дії.

“Доросла” кімната. У кімнаті обов’язково повинно з’явитися щось, що говорило б йому про “доросле” шкільне життя, про зміну його статусу, щоб школяр швидше звикав. Приміром, той же письмовий стіл або можна вже зараз купити малюкові невелику шкільну дошку з крейдою.

Більше зеленого. Цей колір і стимулює увагу, і розслабляє. Бажано, щоб в кімнаті дитини з’явилося щось зелене. Психологи кажуть, що тільки після 7 років у дитини починають працювати частини мозку, які відповідають за утримання тіла в одній позі.

Шийте чи грайте в шахи. Активних дівчаток можна навчити шити або плести з бісеру, а хлопчиків – грати в шахи, шашки. Бажання виграти у мами чи тата або зшити красиву іграшку “переважать” бажання дитини постійно відволікатися на все підряд і не сидіти на місці. Є ще один спосіб: щодня протягом місяця пропонувати дитині посидіти хоча б три хвилини, уважно розглядаючи якусь картинку. При цьому давати їй якесь завдання, наприклад, розповісти потім про свої враження чи скласти якусь історію по цьому малюнку.

Формуйте позитивний образ школи. Ні в якому разі не потрібно говорити першокласникові фрази типу “закінчилося дитинство, почалося доросле життя” або “не будеш слухати вчительку, вона тебе покарає”. Так любов до школи в нього точно не виховати. Добре, якщо б перша вчителька написала листа майбутньому учневі, розповівши про те, як вони цікаво будуть проводити час у школі, скільки всього нового він дізнається, як багато друзів з’явиться. Якщо домогтися творчого підходу від учителя не вдалося, розповісти про все це повинні батьки. Ще від них вимагається більше хороших забавних історій з їх шкільного життя, наприклад, про те, як вони знайшли свого першого шкільного друга. Також можна показати першокласникові батьківські шкільні фотографії.

Не залякуйте оцінками. Казати дитині про те, що вона повинна приносити тільки хороші оцінки заборонено. Тим більше що в 1-му класі їх не ставлять. Краще вже зараз завести журнал досягнень малюка, щодня записуючи туди кожен його успіх, наприклад, “сьогодні малюк сам почистив зуби”. Тоді він буде знати, що хороші оцінки – це не єдині його заслуги перед батьками і перестане боятися принести “двійку”, коли буде ходити до школи.

Більше рольових ігор. В останній місяць потрібно якомога частіше запрошувати дітей у будинок (ще краще – майбутніх однокласників). Хай грають в будь-які рольові ігри: доктор-пацієнт, дочки-матері або постановки улюблених мультфільмів. Саме на основі таких ігор діти вчаться знаходити спільну мову між собою.

Не “ліпіть” вундеркінда. За місяць до школи не потрібно намагатися підтягти всі “хвости”, годуючи дитину новою інформацією. Педагоги та психологи не радять відточувати уміння дитини до досконалості, наприклад, вчити його читати не 30 слів за хвилину, як годиться першокласникові, а 60. Так, з одного боку, бути лідером серед своїх однолітків приємно будь-якій дитині, але з іншого – відсутність “конкуренції” вбиває прагнення поліпшувати свої навики. У той час як успіх того ж сусіда по парті – хороший стимул для “відсталого” першокласника навчитися читати трохи швидше.

Тренуйте увагу і не тільки. Наприклад, хороша гра для тренування пам’яті і уважності: розкласти на столі десять будь-яких предметів. Нехай малюк уважно подивиться на них протягом 1 хвилини, намагаючись запам’ятати якомога більше, а потім, не дивлячись на стіл, розповість, що там лежить. Ще можна забрати один предмет і замість нього покласти другий – нехай скаже, яку річ замінили. Дуже добре тренувати мислення прямо під час чергової прогулянки. Наприклад, дати дитині таке завдання: розкласти поняття на складові (варіант: що входить в поняття взуття?), А потім, навпаки, “зібрати” в одне ціле, назвавши поняття (варіант: кіт, собака, жираф, ведмідь – хто це?). Нарешті, мова. Прочитавши казку на ніч, можна попросити переказати почуту історію і відповісти на декілька нескладних питань по ній. Так першокласник навчиться висловлювати свою думку, розмірковувати на задану тему і чітко відповідати на запитання.

Яке головне завдання батьків в період адаптації дитини до школи?

         Основа батьківської позиції взагалі полягає в тому, що вдома у жодному випадку не можна дублювати школу. Батько ніколи не повинен ставати другим вчителем. Основне завдання батьків в допомозі першокласникові – емоційна підтримка, надання максимально можливої самостійності в організації його власних дій по виконанню шкільних правил.

Як підготуватися до першого вересня?

         Розповісти про те, що чекає дитину цього дня.
За декілька днів почати вводити його в ритм “підйому і відбою”. Улюблене ведмежа (лялька або улюблена іграшка) повинне бути взяте з собою в портфель (він теж в перший день піде вчитися). Можна дати дитині з собою камінчик – амулет (забезпечує «зв’язок з батьками»). Основний одяг повинен бути новим і особливим (шкільна форма), але певна деталь одягу повинна бути знайомою і улюбленою (шкарпетки, майка, значок на сорочці і ін.) Мобільний телефон першого вересня (і взагалі в період адаптації) краще з собою не давати. Дитина гірше звикає до нової життєвої ситуації і нових дорослих, якщо у нього є можливість постійного контакту з батьками. Квіти вчителеві повинні бути такими, щоб дитина відчувала їх особливу красу (хай їх буде небагато). Краще, якщо дитина вибиратиме квіти разом з Вами. Це важливо, щоб у нього не виникало відчуття, що інші діти принесли красиві квіти, а він – погані. Приготувати все з вечора, щоб вранці не виникло суєти або паніки. Розрахувати час, щоб дитина з ранку могла не поспішаючи поїсти, сходити в туалет.

Які непередбачені труднощі можуть виникнути першого вересня?

         Часто діти (особливо ті, що не відвідували раніше дитячих садів або дитячих груп) в останню мить відмовляються розлучатися з мамою або татом, які привели їх в школу, починають плакати, чіплятися за батьків. У такій ситуації краще піти на заняття разом з дитиною. Для цього потрібно наперед звільнити собі весь день. Про можливість ходити разом з дитиною на уроки краще поговорити з вчителем (адміністрацією школи) на батьківських зборах завчасно. Які непередбачені труднощі можуть виникнути другого вересня? Мама будить Петрика другого вересня: «Вставай. Пора йти в школу!» Петя: «Я ж вже вчора сходив».

Що робити, якщо дитина зранку погано себе почуває, а потрібно йти в школу?

         У шести-семирічних дітей рідко трапляється «запалення хитрості». Або дитина, дійсно, хворіє, або погане самопочуття пов’язане з необхідністю йти в школу. У будь-якому випадку, варто це перевірити. Якщо дитина після того, як Ви залишили її вдома, відразу відчуває себе краще, то, можливо, її погане самопочуття пов’язане із стресом, що отримала в школі. Постарайтеся з’ясувати (у дитини, у вчителя, у знайомих дітей), що відбувалося в школі вчора, позавчора. Важливо зрозуміти, що відбувається, особливо якщо таке повторюється систематично. Якщо ж Ви все-таки вирішили відправити дитину до школи, давши їй пігулку від головного болю (або не виявивши ніяких симптомів хвороби), не робіть цінністю подолання нею поганого самопочуття. Не хваліть дитину за те, що вона пішла в школу, переборовши себе. Якщо Ви гордитиметеся, що Ваша дитина вчиться (трудиться), незважаючи на своє погане самопочуття, то у неї може підсвідомо закріпитися установка на хворобу: можна добитися похвали, хворіючи.

Як реагувати, якщо дитина злиться на вчителя (дітей) в школі або відчуває страх перед школою?

         Перш за все: не забороняти переживання. Не потрібно твердити дитині: «Не можна злитися! Не можна боятися!» Переживання – цілком природна річ, і вони повинні мати право на існування. Проте необхідно обговорити з дитиною, що викликає страх або злість, разом з нею зрозуміти, чому інші люди здійснюють дії, що викликають у неї ті або інші емоційні реакції. Розуміння дій інших часто саме по собі знімає переживання. Є і інші культурні форми, що допомагають людині справлятися із страхом. Для дітей це, перш за все, читання страшних казок в ситуації повної захищеності (на маминих колінах). Казки дають людині пережити відчуття неминучості торжества добра над злом, співпереживання радості і співчуттю, що забезпечують перемогу маленького, слабкого, але доброго, над великим злом. Інша корисна для дітей форма культурного подолання страху – спортивні ігри, що викликають переживання азарту, упевненості в перемозі.
В процесі дорослішання дитина повинна отримати досвід подолання труднощів і конфліктів. Завдання дорослих полягає в тому, щоб, знаходячись поряд, допомагати дитині визначати конструктивні способи своєї поведінки в таких ситуаціях.

Що робити, якщо потрібно поспішати в школу, а дитина не поспішає?

         Психологами відмічений негативний вплив активного організуючого тиску дорослого на дитину. Якщо постійно квапити дитину: «Давай швидше, ми вже спізнюємося! Ну що ти копаєшся?!», –те може, навпаки, закріпитися зворотна реакція. Сформується захисний стереотип «повільності»: у будь-якій ситуації, що вимагає швидкого реагування, дитина сповільнюватиметься і «гальмуватиме». У цьому вона нітрохи не винна, так її організм захищається від тривоги і напруги, викликаних “емоційним пресингом” ззовні. Тому доцільно проводити “профілактику цейтнотів”. З цією метою, організовуючи збори дитини в школу, бажано: передбачити раніше вставання, що дозволяє дитині прокидатися, снідати, одягатися, умиватися в його власному темпі. Прослідкувати, щоб дитина зібрала портфель і приготувала одяг і взуття з вечора.

Як відноситися до невдач дитини, майже неминучих на початку шкільного життя?

         Батьки часто відносяться різко негативно до перших невдач дитини. Негативні оцінки дорослих підвищують тривожність дитини, його невпевненість в собі і своїх діях. Це, у свою чергу, веде не до поліпшення, а до погіршення результатів. Так складається порочний круг. Постійні побоювання дитини почути негативні оцінки з боку домашніх приводять до страху зробити помилку. Це відволікає дитину від сенсу виконуваних ним завдань і фіксує його увагу на дрібницях, примушує переробляти,  виправляти. Прагнення зробити роботу якнайкраще на цьому етапі тільки погіршує справу. Особливо сильно це виявляється у  тривожних, здібних, старанних дітей. Тому найправильніше відношення до перших поразок дитини – відношення з розумінням, підтримка, допомога: «У тебе все вийде. Я тобі допоможу». Важливо створити умови для переживання дитиною (хоч би іноді) власної перемоги.

Які типові прояви стресу і дезадаптації?

         Дитина часто плаче (більше, ніж зазвичай). У неї, на відміну від звичайного, пригнічений або, навпаки, збуджений стан (гірше засинає). Дитина проявляє необгрунтовану агресію (лається, нападає, відповідає агресивно, лізе в бійку). Дитина відмовляється йти в школу.

Як можна знімати стрес?

         Забезпечити ритмічне життя і порядок будинку (тут дуже важливий власний приклад і наслідування його дитиною). Важлива тепла, природна, спокійна манера поведінки дорослих вдома (без зривів, підвищеного тону). Необхідне на якийсь час продовження традиційних «дитячих» ритуалів укладання, їжі, умивання, сумісної гри-обіймів, читання на ніч, які були прийняті в дошкільному дитинстві дитини. Знімають напругу гри з водою, піском, малювання фарбами (з дозволом забруднюватись – відсутністю критики або засудження за забруднений одяг, підлогу!), виготовлення колажів в “рваній” техніці (рвати кольоровий папір, старі журнали і клеїти з них картини), спортивні ігри на повітрі (м’яч, скакалки, «класики» і ін.) Надзвичайно важлива відсутність зайвих постійних подразників (телевізор, приймач). Необхідно давати дитині можливість переживати час від часу справжню дитячу радість (свято, театр). Для багатьох краще всього знімає напругу відпочинок на природі (особливо, праця).

Які незвичайні прояви дитини вимагають звернення до фахівця?

         Страхи (нічні страхи). Енурез (нетримання сечі), особливо якщо перед школою цього вже не було. Гризіння нігтів, заїкання або сіпання повік, лицьових м’язів. Яскраво виражена агресія.

Про що краще запитати дитину, коли вона повертається з школи?

         Психологи встановили, що батьки своїми питаннями про школу показують дитині свої пріоритети і цінності. Марійку мама завжди питає дорогою додому: «Що ти сьогодні отримала? Тебе хвалили або лаяли?». Ваню питають про те, з ким він подружився, чи було йому цікаво. Петю про те, що він нового сьогодні дізнався. Сашу – що було в школі на сніданок, чи не зголоднів він. Саме те, про що Ви весь час питаєте, і покаже дитині, що для Вас в житті головне, а що другорядне. Він інтуїтивно орієнтуватиметься, швидше за все, на Ваші цінності. Це не означає, що він і розвиватиметься саме відповідно до ваших бажань. Часто буває так, що дуже різко заявлені батьками пріоритети викликають важкі кризи у дитини, що відчуває, що він не в змозі відповідати цим батьківським запитам. Іноді, навпаки, орієнтуючись на інтереси батьків, дитина починає ігнорувати освітні цінності школи. З Ваших питань про школу дитина повинна зрозуміти: – що Вам цікаво все, що з ним відбувається – що Вам важливі його успіхи, але Ви любите і приймаєте його таким, який він є.

Що не може бути зроблене без участі батьків?

         Без участі батьків не може бути побудована самостійність молодшого школяра в організації свого робочого місця, у виконанні домашніх робіт, в підготовці свого одягу і портфеля до завтрашнього дня. Культивування самостійності – це відповідальна і поступова робота часто буває простіше щось зробити самому, чим чекати, поки це зробить дитина. Іноді дії дитини представляють для неї реальну небезпеку. І тоді батьки застерігають її: «Не роби сам, це небезпечно (важко), за тебе зроблю я». Ця неправильна  установка приводить до «вивченої безпорадності», відмові дитини надалі від будь-яких самостійних дій, невірі у власні сили.

За чим повинен простежити батько, якщо він хоче допомогти дитині вчитися?

         Найголовніше завдання батьків під час шкільного навчання дитини – не стати вчителями-дублерами, а залишитися батьками, що приймають, розуміють і люблять свою дитину, незважаючи на його шкільні успіхи або невдачі. Тому і стежити батько винен, в першу чергу, за рівнем самостійності дитини в домашніх справах (у тому числі і у виконанні шкільного домашнього завдання). Якщо до початку навчання в школі дитина не опанувала прийомами самостійного одягання (наприклад, зав’язуванням шнурків), укладання спати, прибирання «своєї території», чищення зубів перед сном і ін., то це – найперша турбота батька. Причому окремі справи або дії дитина до цього часу вже може виконувати самостійно, без нагляду дорослого і за власною ініціативою. З першого вересня до цього додаються:
– підготовка столу до виконання домашньої роботи; – збір портфеля;
– підготовка за допомогою батьків шкільної форми (або одягу і взуття, в якому завтра дитина піде в школу).

Як допомогти дитині організувати своє робоче місце?

         По-перше, особистим прикладом. Якщо на Вашому робочому місці постійний безлад, то абсолютно марно привчати до порядку дитину.
Коли Ви покажете дитині своє робоче місце (кухонний стіл, письмовий стіл, робочий стіл), то звернете її увагу, якими предметами Ви користуєтеся, для чого вони потрібні і в якому порядку Ви їх розкладаєте на робочому місці.
Хай дитина розповість Вам, якими речами вона користується при підготовці до уроків і як їй зручніше за них розкласти на столі. Визначивши разом з дитиною зручні для різних речей місця, можна наклеїти на поверхню столу наклейки – «будиночки» для кожної речі. Зверніть увагу на позу сидячої за столом дитини. Їй ще важко контролювати себе, вона не дуже добре відчуває власне тіло, а тим більше важко довго сидіти в одній позі. Можна зробити декілька фотографій сидячої в різних позах дитини, а потім вивчити їх разом з нею – імітуючи ці пози і обговорюючи, чим вони погані (викривлення хребта, затікання ніг, закривання власної роботи від світла і ін.). Навчіть її різним веселим вправам, які краще робити в перервах між заняттями (якщо їй вже показали в школі, хай покаже їх Вам), – вправи для пальців рук, фізкультхвилинки під ритмічні вірші.

Як часто потрібно взаємодіяти з вчителем в період адаптації?

         У адаптаційний період повинен бути налагоджений постійний зв’язок між школою і батьками. На жаль, вчителі рідко знають про те, що відбувається з дитиною будинку після занять, а батьки мають слабке уявлення про те, що відбувалося з дитиною в школі. Потрібно домовитися про місце і час зустрічей вчителя і батьків, на яких вони могли б обмінятися своїми спостереженнями, враженнями з приводу дій дітей. Протягом першого року навчання дітей батьки і вчителі повинні стати однодумцями.

Підготовка до школи – процес і урочистий, і хвилюючий одночасно. І не тільки для малюка, який вже через місяць стане “дорослим” школярем, але і для його мами і тата. Часом більше самих першокласників хвилюються їхні батьки, які мучаться думкою, чи готовий їх синок чи донька до першого класу. До того ж напередодні школи майбутні першокласники нерідко задають їм питання, на які складно відповісти навіть дорослому.

         Саме тому ми постаралися відповісти на “недитячі” питання майбутніх першокласників і дати поради батькам про те, як підготувати дитину до шкільного життя. Поданий матеріал пропонується для батьків майбутніх першокласників та для шкільних психологів і вчителів початкових класів для роботи з батьками. 

Влаштуйте прогулянку до школи

         Обов’язково проведіть дитині невелику екскурсію до школи: походіть по двору і навколо неї, а потім увійдіть всередину. Бажано показати дитині, в якому класі вона буде вчитися, де знаходиться туалет (до речі, якщо дитина привчена ходити в туалет тільки вдома, то не буде зайвим під час прогулянок по місту поводити її в громадські туалети) та їдальня. Періодично можна ходити гуляти до школи, граючи по дорозі у щось. Так дорога до школи буде завжди викликати хороші асоціації у малюка.

Збирайте портфель та одягайте форму

         Непогано кілька разів за місяць потренувати збори до школи: нехай першокласник самостійно надіне шкільну форму. Потім мама або тато, розкидавши його шкільне приладдя по підлозі, покаже, як збирати портфель і що куди класти.

Грайте в школу

          Батьки можуть посадити дитину серед іграшок і провести “урок”, при цьому попросити малюка встати, коли мама- “вчителька” входить в “клас”, потім сісти за парту, взяти в руку ручку, відкрити зошит. Так для дитини не будуть незвичними ці “команди”, коли вона почує їх у школі, і вона легко їх виконає. Також доведеться пояснити першокласникові, що в школі його будуть називати за прізвищем. Тому необхідно навчити його реагувати і відгукуватися на прізвище, наприклад, у грі в школу звертатися не інакше як “Петров”, “Сидоров” і т. д.

До того ж безліч дитячих письменників описують у своїх розповідях маленьких дітей, які збираються піти до школи. Нехай головний герой якоїсь книжки супроводжує малюка на всіх етапах підготовки до школи. Тоді він стане впевненіше, знаючи, що безліч дітей навколо теж йдуть до школи, як і він.

 

 

Година психолога “Життя – найвища цінність” в рамках проведення Всесвітнього дня запобігання самогубствам була проведена 10.09, 11.09 для учнів 8-9-х класів шкільним психологом Валько М.В. читати далі…

Ресурсна кімната як комфортне середовище для соціалізації дітей з особливими освітніми потребами

У процесі роботи з учнями молодшого шкільного віку, які мають особливі освітні потреби, першим кроком у Бориспільській ЗОШ І-ІІІ ступенів № 1 є створення комфортного простору для соціалізації та адаптації до освітнього процесу.

Для зменшення психоемоційної напруги і для легшої адаптації у нашому навчальному закладі створено комфортні умови для переходу від ігрової діяльності до навчальної – організовано ресурсну кімнату.