Сторінка психолога

Валько Марія Василівна – практичний психолог, консультант міської психолого-медико-педагогічної консультації. Практичний психолог вищої кваліфікаційної категорії, психолог-методист. Автор корекційно-розвивальної програми „Попередження агресивної поведінки в дітей шкільного віку” (2010, НМР КОІПОПК), методичної розробки „Робота практичного психолога з попередження агресивної поведінки учнів” (2015, НМР КНЗ КОР „ КОІПОПК)”). Підготувала переможця міської олімпіади з педагогіки та психології (2013), та призера обласного етапу Всеукраїнської олімпіади з педагогіки та психології (2014).
Нагороджена Почесною грамотою Бориспільського міського відділу освіти (2001), Почесною грамотою МОН України (2005), Грамотою Головного управління освіти КОДА (2010). 

Години психолога

“Торгівля людьми – проблема сьогодення”, для учнів 8-9-х класів

дивитися далі

Що робити, якщо дитина постраждала від насильства

Одним із батьківських бажань – щоб їхня дитина не стикалася з насильством і жорстокістю щодо себе. Випускаючи дитину в «великий світ», ми думаємо про те, як навчити її діяти в ситуаціях, коли хтось поводиться стосовно неї жорстоко, грубо, принизливо. Але що ж робити, якщо вона все-таки зазнала насильства щодо себе?

Якщо дитина пережила насильство, це іспит не тільки для неї, але і для того, кому вона про це розповідає. Вас можуть охоплювати різні почуття – розгубленість, шок, недовіра, гнів, жалість, почуття провини і звинувачення, відраза, безсилля.

Усе це природні почуття, нормальна реакція на біль, що ви переживаєте. І ви повинні навчитися приймати і справлятися з ними, щоб дати необхідну підтримку дитині.

Як батьки можуть допомогти самим собі справитися з почуттями:

– важливо, щоб ви самі могли поговорити з кимось про свої власні почуття і поділитися ними, самі одержати підтримку, щоб бути опорою дитині в такій ситуації;

– ви можете уявити собі інші важкі ситуації, з якими ви добре впоралися, і перенести цей досвід, навички;

– ви можете звернутися по допомогу до професіонала (психолога, соціального працівника).

Пам´ятайте, що батьки краще знають свою дитину у період кризи. Тому, при наявності належної опіки і керівництва, ви можете бути основною опорою дитині в цій ситуації.

Діти розповідають про насильство, коли:

  • спілкуються з кимось, хто вже знає;
  • спілкуються з тим, кому вірять і хто, на їхню думку, не стане їх засуджувати чи загрожувати їм;
  • розуміють, що продовження буде для них нестерпним;
  • їм нанесено фізичну шкоду;
  • вірять, що їх навчать, як запобігти подібних інцидентів;
  • хочуть захистити іншу дитину;
  • їм загрожує вагітність, якщо мова йде про сексуальне насильство;
  • спілкуються з тим, хто може їх захистити.

Щоб допомогти дитині відчути вашу підтримку важливо:

  • Допомогти дитині виразити негативні почуття;
  • захистити її, в міру можливості, від повторного насильства;
  • забезпечити їй захист від глузувань, осуду, ганьби;
  • допомогти їй відновитися.

Коли дитина розповідає про те, що трапилося, вислухайте її і допомагайте їй виражати свої почуття.

Через те, що в дитини знижується самооцінка і повага до себе після перенесених переживань, вона повинна мати можливість «очиститися» від цих переживань уважною і співчуваючою людиною.

Поставтеся до дитини серйозно. Не варто переконувати дитину не думати про те, що трапилося, чи забути про це. Зволікання розмовою буде інтерпретуватися дитиною як замовчування. І дитина може вирішити, що вона «погана», якщо батьки не хочуть говорити про проблему, і залишитися зі своїми переживаннями наодинці.

Не намагайтеся применшити відчуття та події. Зауваження типу;»Тобі повезло, що вони взяли тільки це», «Дрібниці, у житті ще й не таке трапляється» навряд чи допоможуть впоратися із ситуацією.

Терпляче відповідайте на питання і розвіюйте тривоги дитини. Спробуйте зберігати спокій – це заспокоїть і підтримає дитину.

Ознаки поведінки дитини, що можуть свідчити, що дитина зазнала насильства:

  • зміна звичок у їжі (поганий або навпаки надмірний апетит),

порушення сну (неспокійний сон, кошмари, безсоння);

  • пригнічений настрій, часті сльози. Примхливість, сильні перепади в настрої;
  • підвищена тривожність, нервозність, збудливість;
  • підвищена агресивність, дратівливість;
  • несподівана любов до батьків;
  • несподівані зміни в почуттях, що стосуються конкретної людини чи місця;
  • уникання спілкування, відчуженість;
  • пасивність;
  • різке погіршення у навчанні;
  • зникнення, втечі з дому;
  • спроби чи погрози самогубства, самоушкоджуюча поведінка;
  • незріла, занадто дитяча поведінка( наприклад, коли підліток залишає на ніч увімкнене світло);
  • недоречні прояви прихильності, догідливість.

Якщо дитина розповіла вам про насильство, важливо, щоб своєю реакцією і словами ви донесли до неї наступні посилання:

– Я тобі вірю.

– Мені дуже шкода, що з тобою це трапилося.

– Це не твоя провина.

– Я рада, що ти мені це розповів.

– Я постараюся зробити так, щоб ти почувався у безпеці.

– Ти не одна. Це трапляється і з іншими дітьми.

– Я тебе люблю і підтримую.

– Я поруч з тобою.

“Психологічна готовність та проблеми проходження адаптаційного періоду учнями 1-х класів”, це тема з якою виступила шкільний психолог Валько М.В. перед батьками першокласників.

Дружимо з годинником. Необхідно поставити в кімнаті дитини годинник, навчивши його по ньому розбиратися в часі. Це стане в нагоді в школі, наприклад, щоб знати, скільки хвилин є на виконання завдання. Також важливо, щоб дитина вміла укладатися в терміни. Для цього слід скласти графік її звичайного дня і повісити на видному місці. А коли дитина буде, наприклад, малювати, грати або їсти, можна звернути її увагу на те, скільки їй ще залишилося часу на цю дію за розкладом.

Вчимося порядку. Нехай у дитини з’являться всілякі папки, коробочки, файлики, і він навчиться складати туди свої малюнки, фломастери та інші дрібниці. Розвивати цю навичку потрібно заздалегідь. До речі, можна розвісити по кімнаті невеликі записочки, наприклад, “акуратно повісь речі на стілець” – це буде сигналом до дії.

“Доросла” кімната. У кімнаті обов’язково повинно з’явитися щось, що говорило б йому про “доросле” шкільне життя, про зміну його статусу, щоб школяр швидше звикав. Приміром, той же письмовий стіл або можна вже зараз купити малюкові невелику шкільну дошку з крейдою.

Більше зеленого. Цей колір і стимулює увагу, і розслабляє. Бажано, щоб в кімнаті дитини з’явилося щось зелене. Психологи кажуть, що тільки після 7 років у дитини починають працювати частини мозку, які відповідають за утримання тіла в одній позі.

Шийте чи грайте в шахи. Активних дівчаток можна навчити шити або плести з бісеру, а хлопчиків – грати в шахи, шашки. Бажання виграти у мами чи тата або зшити красиву іграшку “переважать” бажання дитини постійно відволікатися на все підряд і не сидіти на місці. Є ще один спосіб: щодня протягом місяця пропонувати дитині посидіти хоча б три хвилини, уважно розглядаючи якусь картинку. При цьому давати їй якесь завдання, наприклад, розповісти потім про свої враження чи скласти якусь історію по цьому малюнку.

Формуйте позитивний образ школи. Ні в якому разі не потрібно говорити першокласникові фрази типу “закінчилося дитинство, почалося доросле життя” або “не будеш слухати вчительку, вона тебе покарає”. Так любов до школи в нього точно не виховати. Добре, якщо б перша вчителька написала листа майбутньому учневі, розповівши про те, як вони цікаво будуть проводити час у школі, скільки всього нового він дізнається, як багато друзів з’явиться. Якщо домогтися творчого підходу від учителя не вдалося, розповісти про все це повинні батьки. Ще від них вимагається більше хороших забавних історій з їх шкільного життя, наприклад, про те, як вони знайшли свого першого шкільного друга. Також можна показати першокласникові батьківські шкільні фотографії.

Не залякуйте оцінками. Казати дитині про те, що вона повинна приносити тільки хороші оцінки заборонено. Тим більше що в 1-му класі їх не ставлять. Краще вже зараз завести журнал досягнень малюка, щодня записуючи туди кожен його успіх, наприклад, “сьогодні малюк сам почистив зуби”. Тоді він буде знати, що хороші оцінки – це не єдині його заслуги перед батьками і перестане боятися принести “двійку”, коли буде ходити до школи.

Більше рольових ігор. В останній місяць потрібно якомога частіше запрошувати дітей у будинок (ще краще – майбутніх однокласників). Хай грають в будь-які рольові ігри: доктор-пацієнт, дочки-матері або постановки улюблених мультфільмів. Саме на основі таких ігор діти вчаться знаходити спільну мову між собою.

Не “ліпіть” вундеркінда. За місяць до школи не потрібно намагатися підтягти всі “хвости”, годуючи дитину новою інформацією. Педагоги та психологи не радять відточувати уміння дитини до досконалості, наприклад, вчити його читати не 30 слів за хвилину, як годиться першокласникові, а 60. Так, з одного боку, бути лідером серед своїх однолітків приємно будь-якій дитині, але з іншого – відсутність “конкуренції” вбиває прагнення поліпшувати свої навики. У той час як успіх того ж сусіда по парті – хороший стимул для “відсталого” першокласника навчитися читати трохи швидше.

Тренуйте увагу і не тільки. Наприклад, хороша гра для тренування пам’яті і уважності: розкласти на столі десять будь-яких предметів. Нехай малюк уважно подивиться на них протягом 1 хвилини, намагаючись запам’ятати якомога більше, а потім, не дивлячись на стіл, розповість, що там лежить. Ще можна забрати один предмет і замість нього покласти другий – нехай скаже, яку річ замінили. Дуже добре тренувати мислення прямо під час чергової прогулянки. Наприклад, дати дитині таке завдання: розкласти поняття на складові (варіант: що входить в поняття взуття?), А потім, навпаки, “зібрати” в одне ціле, назвавши поняття (варіант: кіт, собака, жираф, ведмідь – хто це?). Нарешті, мова. Прочитавши казку на ніч, можна попросити переказати почуту історію і відповісти на декілька нескладних питань по ній. Так першокласник навчиться висловлювати свою думку, розмірковувати на задану тему і чітко відповідати на запитання.

Яке головне завдання батьків в період адаптації дитини до школи?

         Основа батьківської позиції взагалі полягає в тому, що вдома у жодному випадку не можна дублювати школу. Батько ніколи не повинен ставати другим вчителем. Основне завдання батьків в допомозі першокласникові – емоційна підтримка, надання максимально можливої самостійності в організації його власних дій по виконанню шкільних правил.

Як підготуватися до першого вересня?

         Розповісти про те, що чекає дитину цього дня.
За декілька днів почати вводити його в ритм “підйому і відбою”. Улюблене ведмежа (лялька або улюблена іграшка) повинне бути взяте з собою в портфель (він теж в перший день піде вчитися). Можна дати дитині з собою камінчик – амулет (забезпечує «зв’язок з батьками»). Основний одяг повинен бути новим і особливим (шкільна форма), але певна деталь одягу повинна бути знайомою і улюбленою (шкарпетки, майка, значок на сорочці і ін.) Мобільний телефон першого вересня (і взагалі в період адаптації) краще з собою не давати. Дитина гірше звикає до нової життєвої ситуації і нових дорослих, якщо у нього є можливість постійного контакту з батьками. Квіти вчителеві повинні бути такими, щоб дитина відчувала їх особливу красу (хай їх буде небагато). Краще, якщо дитина вибиратиме квіти разом з Вами. Це важливо, щоб у нього не виникало відчуття, що інші діти принесли красиві квіти, а він – погані. Приготувати все з вечора, щоб вранці не виникло суєти або паніки. Розрахувати час, щоб дитина з ранку могла не поспішаючи поїсти, сходити в туалет.

Які непередбачені труднощі можуть виникнути першого вересня?

         Часто діти (особливо ті, що не відвідували раніше дитячих садів або дитячих груп) в останню мить відмовляються розлучатися з мамою або татом, які привели їх в школу, починають плакати, чіплятися за батьків. У такій ситуації краще піти на заняття разом з дитиною. Для цього потрібно наперед звільнити собі весь день. Про можливість ходити разом з дитиною на уроки краще поговорити з вчителем (адміністрацією школи) на батьківських зборах завчасно. Які непередбачені труднощі можуть виникнути другого вересня? Мама будить Петрика другого вересня: «Вставай. Пора йти в школу!» Петя: «Я ж вже вчора сходив».

Що робити, якщо дитина зранку погано себе почуває, а потрібно йти в школу?

         У шести-семирічних дітей рідко трапляється «запалення хитрості». Або дитина, дійсно, хворіє, або погане самопочуття пов’язане з необхідністю йти в школу. У будь-якому випадку, варто це перевірити. Якщо дитина після того, як Ви залишили її вдома, відразу відчуває себе краще, то, можливо, її погане самопочуття пов’язане із стресом, що отримала в школі. Постарайтеся з’ясувати (у дитини, у вчителя, у знайомих дітей), що відбувалося в школі вчора, позавчора. Важливо зрозуміти, що відбувається, особливо якщо таке повторюється систематично. Якщо ж Ви все-таки вирішили відправити дитину до школи, давши їй пігулку від головного болю (або не виявивши ніяких симптомів хвороби), не робіть цінністю подолання нею поганого самопочуття. Не хваліть дитину за те, що вона пішла в школу, переборовши себе. Якщо Ви гордитиметеся, що Ваша дитина вчиться (трудиться), незважаючи на своє погане самопочуття, то у неї може підсвідомо закріпитися установка на хворобу: можна добитися похвали, хворіючи.

Як реагувати, якщо дитина злиться на вчителя (дітей) в школі або відчуває страх перед школою?

         Перш за все: не забороняти переживання. Не потрібно твердити дитині: «Не можна злитися! Не можна боятися!» Переживання – цілком природна річ, і вони повинні мати право на існування. Проте необхідно обговорити з дитиною, що викликає страх або злість, разом з нею зрозуміти, чому інші люди здійснюють дії, що викликають у неї ті або інші емоційні реакції. Розуміння дій інших часто саме по собі знімає переживання. Є і інші культурні форми, що допомагають людині справлятися із страхом. Для дітей це, перш за все, читання страшних казок в ситуації повної захищеності (на маминих колінах). Казки дають людині пережити відчуття неминучості торжества добра над злом, співпереживання радості і співчуттю, що забезпечують перемогу маленького, слабкого, але доброго, над великим злом. Інша корисна для дітей форма культурного подолання страху – спортивні ігри, що викликають переживання азарту, упевненості в перемозі.
В процесі дорослішання дитина повинна отримати досвід подолання труднощів і конфліктів. Завдання дорослих полягає в тому, щоб, знаходячись поряд, допомагати дитині визначати конструктивні способи своєї поведінки в таких ситуаціях.

Що робити, якщо потрібно поспішати в школу, а дитина не поспішає?

         Психологами відмічений негативний вплив активного організуючого тиску дорослого на дитину. Якщо постійно квапити дитину: «Давай швидше, ми вже спізнюємося! Ну що ти копаєшся?!», –те може, навпаки, закріпитися зворотна реакція. Сформується захисний стереотип «повільності»: у будь-якій ситуації, що вимагає швидкого реагування, дитина сповільнюватиметься і «гальмуватиме». У цьому вона нітрохи не винна, так її організм захищається від тривоги і напруги, викликаних “емоційним пресингом” ззовні. Тому доцільно проводити “профілактику цейтнотів”. З цією метою, організовуючи збори дитини в школу, бажано: передбачити раніше вставання, що дозволяє дитині прокидатися, снідати, одягатися, умиватися в його власному темпі. Прослідкувати, щоб дитина зібрала портфель і приготувала одяг і взуття з вечора.

Як відноситися до невдач дитини, майже неминучих на початку шкільного життя?

         Батьки часто відносяться різко негативно до перших невдач дитини. Негативні оцінки дорослих підвищують тривожність дитини, його невпевненість в собі і своїх діях. Це, у свою чергу, веде не до поліпшення, а до погіршення результатів. Так складається порочний круг. Постійні побоювання дитини почути негативні оцінки з боку домашніх приводять до страху зробити помилку. Це відволікає дитину від сенсу виконуваних ним завдань і фіксує його увагу на дрібницях, примушує переробляти,  виправляти. Прагнення зробити роботу якнайкраще на цьому етапі тільки погіршує справу. Особливо сильно це виявляється у  тривожних, здібних, старанних дітей. Тому найправильніше відношення до перших поразок дитини – відношення з розумінням, підтримка, допомога: «У тебе все вийде. Я тобі допоможу». Важливо створити умови для переживання дитиною (хоч би іноді) власної перемоги.

Які типові прояви стресу і дезадаптації?

         Дитина часто плаче (більше, ніж зазвичай). У неї, на відміну від звичайного, пригнічений або, навпаки, збуджений стан (гірше засинає). Дитина проявляє необгрунтовану агресію (лається, нападає, відповідає агресивно, лізе в бійку). Дитина відмовляється йти в школу.

Як можна знімати стрес?

         Забезпечити ритмічне життя і порядок будинку (тут дуже важливий власний приклад і наслідування його дитиною). Важлива тепла, природна, спокійна манера поведінки дорослих вдома (без зривів, підвищеного тону). Необхідне на якийсь час продовження традиційних «дитячих» ритуалів укладання, їжі, умивання, сумісної гри-обіймів, читання на ніч, які були прийняті в дошкільному дитинстві дитини. Знімають напругу гри з водою, піском, малювання фарбами (з дозволом забруднюватись – відсутністю критики або засудження за забруднений одяг, підлогу!), виготовлення колажів в “рваній” техніці (рвати кольоровий папір, старі журнали і клеїти з них картини), спортивні ігри на повітрі (м’яч, скакалки, «класики» і ін.) Надзвичайно важлива відсутність зайвих постійних подразників (телевізор, приймач). Необхідно давати дитині можливість переживати час від часу справжню дитячу радість (свято, театр). Для багатьох краще всього знімає напругу відпочинок на природі (особливо, праця).

Які незвичайні прояви дитини вимагають звернення до фахівця?

         Страхи (нічні страхи). Енурез (нетримання сечі), особливо якщо перед школою цього вже не було. Гризіння нігтів, заїкання або сіпання повік, лицьових м’язів. Яскраво виражена агресія.

Про що краще запитати дитину, коли вона повертається з школи?

         Психологи встановили, що батьки своїми питаннями про школу показують дитині свої пріоритети і цінності. Марійку мама завжди питає дорогою додому: «Що ти сьогодні отримала? Тебе хвалили або лаяли?». Ваню питають про те, з ким він подружився, чи було йому цікаво. Петю про те, що він нового сьогодні дізнався. Сашу – що було в школі на сніданок, чи не зголоднів він. Саме те, про що Ви весь час питаєте, і покаже дитині, що для Вас в житті головне, а що другорядне. Він інтуїтивно орієнтуватиметься, швидше за все, на Ваші цінності. Це не означає, що він і розвиватиметься саме відповідно до ваших бажань. Часто буває так, що дуже різко заявлені батьками пріоритети викликають важкі кризи у дитини, що відчуває, що він не в змозі відповідати цим батьківським запитам. Іноді, навпаки, орієнтуючись на інтереси батьків, дитина починає ігнорувати освітні цінності школи. З Ваших питань про школу дитина повинна зрозуміти: – що Вам цікаво все, що з ним відбувається – що Вам важливі його успіхи, але Ви любите і приймаєте його таким, який він є.

Що не може бути зроблене без участі батьків?

         Без участі батьків не може бути побудована самостійність молодшого школяра в організації свого робочого місця, у виконанні домашніх робіт, в підготовці свого одягу і портфеля до завтрашнього дня. Культивування самостійності – це відповідальна і поступова робота часто буває простіше щось зробити самому, чим чекати, поки це зробить дитина. Іноді дії дитини представляють для неї реальну небезпеку. І тоді батьки застерігають її: «Не роби сам, це небезпечно (важко), за тебе зроблю я». Ця неправильна  установка приводить до «вивченої безпорадності», відмові дитини надалі від будь-яких самостійних дій, невірі у власні сили.

За чим повинен простежити батько, якщо він хоче допомогти дитині вчитися?

         Найголовніше завдання батьків під час шкільного навчання дитини – не стати вчителями-дублерами, а залишитися батьками, що приймають, розуміють і люблять свою дитину, незважаючи на його шкільні успіхи або невдачі. Тому і стежити батько винен, в першу чергу, за рівнем самостійності дитини в домашніх справах (у тому числі і у виконанні шкільного домашнього завдання). Якщо до початку навчання в школі дитина не опанувала прийомами самостійного одягання (наприклад, зав’язуванням шнурків), укладання спати, прибирання «своєї території», чищення зубів перед сном і ін., то це – найперша турбота батька. Причому окремі справи або дії дитина до цього часу вже може виконувати самостійно, без нагляду дорослого і за власною ініціативою. З першого вересня до цього додаються:
– підготовка столу до виконання домашньої роботи; – збір портфеля;
– підготовка за допомогою батьків шкільної форми (або одягу і взуття, в якому завтра дитина піде в школу).

Як допомогти дитині організувати своє робоче місце?

         По-перше, особистим прикладом. Якщо на Вашому робочому місці постійний безлад, то абсолютно марно привчати до порядку дитину.
Коли Ви покажете дитині своє робоче місце (кухонний стіл, письмовий стіл, робочий стіл), то звернете її увагу, якими предметами Ви користуєтеся, для чого вони потрібні і в якому порядку Ви їх розкладаєте на робочому місці.
Хай дитина розповість Вам, якими речами вона користується при підготовці до уроків і як їй зручніше за них розкласти на столі. Визначивши разом з дитиною зручні для різних речей місця, можна наклеїти на поверхню столу наклейки – «будиночки» для кожної речі. Зверніть увагу на позу сидячої за столом дитини. Їй ще важко контролювати себе, вона не дуже добре відчуває власне тіло, а тим більше важко довго сидіти в одній позі. Можна зробити декілька фотографій сидячої в різних позах дитини, а потім вивчити їх разом з нею – імітуючи ці пози і обговорюючи, чим вони погані (викривлення хребта, затікання ніг, закривання власної роботи від світла і ін.). Навчіть її різним веселим вправам, які краще робити в перервах між заняттями (якщо їй вже показали в школі, хай покаже їх Вам), – вправи для пальців рук, фізкультхвилинки під ритмічні вірші.

Як часто потрібно взаємодіяти з вчителем в період адаптації?

         У адаптаційний період повинен бути налагоджений постійний зв’язок між школою і батьками. На жаль, вчителі рідко знають про те, що відбувається з дитиною будинку після занять, а батьки мають слабке уявлення про те, що відбувалося з дитиною в школі. Потрібно домовитися про місце і час зустрічей вчителя і батьків, на яких вони могли б обмінятися своїми спостереженнями, враженнями з приводу дій дітей. Протягом першого року навчання дітей батьки і вчителі повинні стати однодумцями.

Підготовка до школи – процес і урочистий, і хвилюючий одночасно. І не тільки для малюка, який вже через місяць стане “дорослим” школярем, але і для його мами і тата. Часом більше самих першокласників хвилюються їхні батьки, які мучаться думкою, чи готовий їх синок чи донька до першого класу. До того ж напередодні школи майбутні першокласники нерідко задають їм питання, на які складно відповісти навіть дорослому.

         Саме тому ми постаралися відповісти на “недитячі” питання майбутніх першокласників і дати поради батькам про те, як підготувати дитину до шкільного життя. Поданий матеріал пропонується для батьків майбутніх першокласників та для шкільних психологів і вчителів початкових класів для роботи з батьками. 

Влаштуйте прогулянку до школи

         Обов’язково проведіть дитині невелику екскурсію до школи: походіть по двору і навколо неї, а потім увійдіть всередину. Бажано показати дитині, в якому класі вона буде вчитися, де знаходиться туалет (до речі, якщо дитина привчена ходити в туалет тільки вдома, то не буде зайвим під час прогулянок по місту поводити її в громадські туалети) та їдальня. Періодично можна ходити гуляти до школи, граючи по дорозі у щось. Так дорога до школи буде завжди викликати хороші асоціації у малюка.

Збирайте портфель та одягайте форму

         Непогано кілька разів за місяць потренувати збори до школи: нехай першокласник самостійно надіне шкільну форму. Потім мама або тато, розкидавши його шкільне приладдя по підлозі, покаже, як збирати портфель і що куди класти.

Грайте в школу

          Батьки можуть посадити дитину серед іграшок і провести “урок”, при цьому попросити малюка встати, коли мама- “вчителька” входить в “клас”, потім сісти за парту, взяти в руку ручку, відкрити зошит. Так для дитини не будуть незвичними ці “команди”, коли вона почує їх у школі, і вона легко їх виконає. Також доведеться пояснити першокласникові, що в школі його будуть називати за прізвищем. Тому необхідно навчити його реагувати і відгукуватися на прізвище, наприклад, у грі в школу звертатися не інакше як “Петров”, “Сидоров” і т. д.

До того ж безліч дитячих письменників описують у своїх розповідях маленьких дітей, які збираються піти до школи. Нехай головний герой якоїсь книжки супроводжує малюка на всіх етапах підготовки до школи. Тоді він стане впевненіше, знаючи, що безліч дітей навколо теж йдуть до школи, як і він.

 

 

Година психолога “Життя – найвища цінність” в рамках проведення Всесвітнього дня запобігання самогубствам була проведена 10.09, 11.09 для учнів 8-9-х класів шкільним психологом Валько М.В. читати далі…

Ресурсна кімната як комфортне середовище для соціалізації дітей з особливими освітніми потребами

У процесі роботи з учнями молодшого шкільного віку, які мають особливі освітні потреби, першим кроком у Бориспільській ЗОШ І-ІІІ ступенів № 1 є створення комфортного простору для соціалізації та адаптації до освітнього процесу.

Для зменшення психоемоційної напруги і для легшої адаптації у нашому навчальному закладі створено комфортні умови для переходу від ігрової діяльності до навчальної – організовано ресурсну кімнату.